Я вперше помітив їх з вікна на шостому поверсі багатоквартирного будинку на проспекті Свободи у невигаданому місті, у невигаданий час. Тоді небо здалося густішим, дерева скромнішими у своїй крислатості, дороги прямолінійнішими (це означає, що ти точно тоді знаєш, куди вони вгризаються своїми загостреними дзьобами, в які горизонти).Було 3 січня 2031 року. Дата пам’ятна. І не тому, що щось у цей день неодмінно десь на білому світі сталось чи хтось видатний/невидатний народився, а тому, що її прост...
Читати далі →

ІІ-                     Заради Бога, мене нічого не болить. Відпустіть додому.-                     Не можу, – спокійно відповіла медик, перевіряючи пацієнта на присутність рефлексів легенькими пощипуваннями. – Тут відчуваєте? – хлопець ствердно кивнув. – А тут? – відповідь та сама.-                     Чому?-                     Як це чому? Ви, молодий чоловіче, в реанімації знаходитесь.-                     Але ж мене нічого не болить.-                     Ще й би. Я б дуже сильно здивувалась,...
Читати далі →

-                     Ще немає аж такої великої біди, – заспокоював власну розтривожену самість. – Ну вбив. І що? Чи мало людей на Землі гине? Є вбивці конкретніші, гірші за мене.Так він простував вулицею, не знаючи куди, бо варіанти уже вичерпались. І заколисував свою й без того напівдохлу совість безперервним бубонінням під ніс.-                     Онопрієнко. Скільки числиться за Онопрієнко? П’ять десятків? І він це робив свідомо. Так, свідомо!Хлопець ніколи не вмів керувати своїм голосом. А...
Читати далі →

І-                     Ні. Це все не те. Твій невиправданий інтелектуалізм ламає мозок.Чай вистигав. Цвірінькали горобці. Було літо.-                     Ну от нащо ти викреслював той кут? Ти хочеш малювати квіти чи бути другим Пікассо?Ложка дзенькнула до стінки горняти й уляглася на столі, як розманіжена дівиця на пляжі.-                     Уммм… з лаймом воно і справді смачніше, – прицмокнув. – Не збрехала Григорівна. Уммм… – голосне сьорбання чоловіка різало слух.Хлопець зрозумів, що ця робо...
Читати далі →

І Передкнига ***І заспівали на вулиці перехожі. Це були протяглі уривки старих григоріанських гімнів, хтось вклинювався з якогось дива у звуки натовпу словами з романсів. Це би виглядало і чулося дуже несвоєчасно і відразливо для розніженого класикою вуха, але тут контингент був не такий, цих не хвилювало нічого. Спів розносився околицями, підлітав вище будинків, перестрибував людям через голови шаленою хвилею і падав на тротуар знесиленими рештками зредукованих і розтрачених звуків.-           ...
Читати далі →

Розповім я вам казочку. А щоби місяць не діяв на нерви, засуньте штори, бо вчорашня полуда не була такою яскравою, як зазвичай. І спадала вона значно швидше. Сповзла по масках і встелилася червоною голлівудською доріжкою до основного пункту рецепції (зупинку, до речі, в таких випадках обирають, здебільшого, самостійно). А навколо – зграї папарацеподібних і шакалоусміхнених доброзичливців у лапках. І кожен з персональним Ісусом на виставку, плакатом і біл-бордом на чолі замість третього ока, та з...
Читати далі →

— Що ти бачиш перед собою? – несподівано десь ізбоку пролунав незнайомий чоловічий тембр. Масний такий, хоч бери й масти на хліб. — Натовп, — якось автоматично відповів я.***Я маю звичку кожного ранку пити каву перед тим, як зануритись у рутину повсякденної роботи. «І що в цьому особливого?» Дійсно, мільйони людей зранку смакують чорний, гіркувато-густий напій, завезений до нас із далекої старовинної Ефіопії за посередництвом Османів. Запарювання кип’ятком меленого коричневого порошку для багать...
Читати далі →

я розчиня… розчиня… розчиняюся в часі, у просторі, в небі і в коліях я розбиваюсь на атоми болю зараз я — біль, снігу біль, що не впав вітер зриває… зриває… зривається вікна ламає і трощить віконниці гладить дерева зчорнілі на вулиці тулюся, тулюся,  чоленьком тулюсь до зимного скла вітер ганяє сміття шолудивеє я розчиняюся в далеч від заходу я розчиня… розчиня… розганяюся крила, не руки, зима обпече розсипом перлів слова розсипаються в мозок в"їдаються, в тіло вшиваються з р...
Читати далі →

а люди дихають в потилицю і кашляють собі у руки і сніг паде на голови, за коміри, під капці перелицьована зима гряде, з кишені дістає «Прилуки» і в чат — лише з мобільного без комплексу кастраціїа небо вурдиться і хилиться, і пришивається сніжинками до горизонтів, зліплених так наспіх, так бездумно як виявилось — грудень дхатовий, зима не може бути жінкою тому і палить, наче швець, на парапетних трубахідуть містяни, кожен — правильно, вагітна черепна — проблема і сил немає думати, що дес...
Читати далі →

вышел месяц из тумана вынул ножик из кармана (усна народна творчість)  нині місяць блідий — самота-а-а-а чорне тло без зірок виглядає якось не так, як завжди фасцинована я саме та ти дивися, руками лише не торкай, щоби не залишити слідимісяць — вбивця, різник почуттів єдина молочна ріка і та потекла не в той бік, не в той дім, not this ocean ти є тут, бо отак ти хотів ну куди тепер спрямувати човен, щоб не налетіти на скелі у шторм?нині місяць блідий — одинак скажи, ну скажи, нарешті, ...
Читати далі →